Анастасія Пирогова — психотерапевтка та місцева координаторка проєкту «Адвокаційна підтримка внутрішньо переміщених жінок у Львівській області» у Самбірській громаді. Родом із Запоріжжя, переїхала до Самбора у 2022 році.

— Як ви дізналися про проєкт і що стало поштовхом до участі?

Я сама є внутрішньо переміщеною особою й одразу після переїзду до Самбора постала перед типовими труднощами: не було зрозумілої навігації, інформації про медичну, освітню та гуманітарну допомогу. Саме ця потреба й стала поштовхом для моєї участі в проєкті. Я долучилася до проєкту, щоб не лише допомогти собі, а й системно підтримати інших внутрішньо переміщених жінок та їхні родини. Ініціювала створення «дорожньої карти» з усіма важливими контактами й напрямами, яка згодом стала основою для чат-бота. Мене мотивувало бажання зробити адаптацію внутрішньо переміщених осіб (ВПО), зокрема жінок, у громаді простішою, а також побудувати міст довіри між ними та громадою.

— Які зміни вдалося реалізувати у громаді завдяки участі у проєкті?

Завдяки проєкту вдалося реалізувати безліч важливих ініціатив. Ми проводили круглі столи з місцевою владою, де підіймали питання житла, медицини, освіти. Створили телеграм-канал «Самбір Тудей» і дорожню карту для ВПО з корисною інформацією. Запрацювали групи психологічної підтримки, арттерапія, медичні огляди мобільною бригадою, відкрили гінекологічний кабінет. Були уроки здоров’я для школярок, підтримка жінок, які постраждали від насильства, гуманітарна допомога. Ми організували курси англійської, фотопроєкти, ярмарки, культурні події. Сформували ініціативну групу, частина якої увійшла до Ради з питань ВПО. Найважливіше — це довіра, яка з’явилася між людьми, і впевненість, що зміни можливі.

— Чи була якась історія учасниці, яка особливо запам’яталася або надихнула?

Насправді надихає не одна конкретна історія, а загальна картина змін, які відбулися з учасницями проєкту. Це були жінки, які приїхали в громаду з різних куточків України, часто з болем, втратою, без ресурсу. Але завдяки підтримці, спільноті, довірі й поступовій адаптації вони починали відновлюватися: приходили на зустрічі, долучалися до навчань, знаходили роботу, отримували нові професії, відкривали власну справу. Дехто — після повної втрати дому й усього звичного життя — створював щось нове буквально з нуля. Особливо цінним було те, як поступово жінки починали підтримувати одна одну, об’єднувалися, і громада ставала для них новим безпечним середовищем. Це і є найбільша сила цього проєкту.

— Як проєкт вплинув на вас особисто?

Участь у проєкті стала для мене потужним особистим і професійним зростанням. Я не лише допомагала іншим, а й сама отримувала підтримку від спільноти — це взаємний обмін, який зцілює. Я відчула себе частиною важливої справи, знайшла нові контакти, здобула нові знання про гендерну рівність, громадську діяльність, адвокацію. Спілкування з сильними активістами та активістками надихало та зміцнювало віру в зміни.

Проєкт дав мені можливість розвивати себе як фахівчиню: я відкрила ФОП, почала приватну психологічну практику, проводжу тренінги, зокрема для бізнесу та військових. Отримала кілька грантів завдяки інформації, яку поширювали в межах проєкту. Це був не прост о досвід — це був новий старт, який досі формує мою діяльність.

— Які зміни ви побачили в житті учасниць проєкту?

Найпомітніше — це зростання впевненості в собі та відчуття підтримки. Ж інки почали вірити у власні сили, покращився їхній психоемоційний стан. Завдяки новим знанням і доступу до консультацій вони змогли розв’язати особисті та юридичні питання: навчання, розлучення, оформлення документів, житло тощо. Частина пішла на курси, перекваліфікувалася, хтось відкрив власну справу. Головне — з’явилося бажання діяти й будувати нове життя.

Публікацію створено в межах проєкту «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», який реалізується ООН Жінки в Україні за фінансової підтримки уряду Швеції та у співпраці з Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.